В Польщі особисто мною був помічений факт такої собі культурної шляхтецької гордині поміж поляків похилого віку. Часто можна почути, що "от я корінна Варшав'янка, а вони от тут понаїхали...". Під час споглядання одного з багатьох марафонів, мав щастя стояти поруч із одною парою похилого віку. Боже, як же вони сі тішили, коли повз них пробігав учасник в футболці, напис якої свідчив про його варшавську кров, або хоча б тривале експлуатування каналізації цього міста. Але вистачило пробігти повз них якомусь темношкірому, як міміка миттєво змінювалась, а дідусь і взагалі дозволяв собі расистські випадки, імітуючи звуки мавпи. Пам'ятники чи пам'ятнички на кожному кроці, у костелах пам'ятні таблички з іменами загиблих в тих чи інших подіях, в транспорті сторіночки історії, в яких часом і українці з'являються, щоправда у якості поліцаїв колаборантів - посібників німців. Це не ображає і не дратує, а засмучує, бо у нас на цьому місці фіга. Тому і маємо фіги в інших місцях. Але пояснення цьому є - у комсомольців, котрі при владі всі роки незалежності, початок історії, як і в росіян - коли, вибачте, наробив купу, відтоді й почався відлік, навіть, якщо купа впала на золоту монету. От і комсомольці шанують тільки часи, коли їхні батьки-комуністи збагатились за чийсь рахунок чи, навіть, життя.
Щоправда, треба погодитись з тим, що українці ментально, зрозуміло, відрізняються від поляків, ну, і, дякувати Богу, від росіян. Українці багато працювали, працюють і будуть працювати. Ми, наче воли цілої Европи, якщо дещо перебільшити. Це й одна з причин, чому поляки бояться наших заробітчан, бо вони будують Україну в Польщі. Але одну річ я збагнув саме перебуваючи тут. Що це шанування поколінь минувших є дуже важливим зміцнюючим фактором для поколінь прийдешніх через покоління сучасні. Це, якщо хочете, клей часу. Хоч і пізно особисто я перетравив цю істину, не вважаю, що запізно. Хочу й своїх дітей простимулювати взяти участь у цьому сімейному проекті побудови генеалогії. Адже, вивчаючи минуле своїх дідусів та бабусь, вони самі захочуть, аби їхні діти та внуки їх розпитували про життя. А для цього треба щось зробити добре і не зробити злого. Тому, сподіваюсь та молюсь, щоб вони дотримувались певного вектору в своєму житті.
По великому рахунку, мені з пошуком документів пощастило. Моя двоєрідна сестра зробила титанічну роботу ще кілька років до мого приїзду. Вона здійснювала пошуки старим перевіреним способом - безпосереднім зверненням. Поїхала вона до села, звідки наші дідо та баба були, знайшла родичів, котрі перелякались її приїзду, мабуть, вважаючи, що вона розпочне якісь процеси відшкодування майна. Принаймні, так я гадаю, що суть була в тому. Потім вона поїхала до Urzędu Stanu Cywilnego w Leżajsku, де їй вдалось віднайти значну кількість документів.
Я ж, як людина лінива та трішки більше просунута в технологіях, писав багато мейлів, просто бомбардуючи різноманітні уженди та архіви. Мене здивувало, що у переважній більшості я отримував відповіді. Інколи це були сухі відписки, інколи з затримками, але практично завжди отримав.
З чого почати? Важливо знати, в якій місцевості жила людина. Шукаємо цю місцевість в інтернеті. Потім визначаємо urząd gminy, urząd stanu cywilnego, archiwum тощо. Тоді пишемо культурного листа чи мейла з обов'язковим вказанням зворотньої поштової адреси до кореспонденції. Не знаю, чи до України будуть відсилати листи, але спробувати можна.
Я, наприклад, писав сюди:
Archiwum Państwowe w Rzeszowie
Archiwum Państwowe w Przemyślu
Urząd Miejski w Leżajsku
Urząd Gminy Stary Dzików
Саме в
Archiwum Państwowe w Rzeszowie я знайшов документ справи, коли відбирали dowody osobiste (kenkarty). Оплатив тільки 10 zł зі 2-і сторінки фотокопій.
З
Urząd Miejski w Leżajsku отримав
безкоштовно цілий пакет документів, склавши лише заявку без жодних документів, котрі підтверджують родинний зв'язок:
 |
| Wniosek do USC w Leżajsku |
Взагалі, я найбільше в захопленні від цього уженду, він для мене є взірцевим серед усіх, з котрими мав справу. Завжди відповідали конкретно і швидко. Дуже адекватні там працівники. Велике їм дякую, якщо вони читають мій блог. )))
Інша справа була, коли писав подібний запит
Urząd Gminy Stary Dzików на родичів дружини. Пан уженднік змусив мене вислати йому купу паперів (близько 16 сторінок), котрі підтверджують родинний зв'язок моєї дружини:
а) копії паспорту закордонного;
б) копія свідоцтва про народження;
в) переклад на польську свідоцтва про народження, добре хоч не przysięgłe, то я сам переклад зробив;
г) копії свідоцтва про одруження - бо відбулась зміна прізвища;
д) переклад на польську свідоцтва про одруження - аналогічно сам робив.
Важливо: потрібно вказувати точну дату народження та місце проживання. Не скажу, що це критично, але вони вимагають і це збільшує ймовірність позитивного вишукування. У випадку моєї дружини, то дати виявились у всіх відмінними від тих, за котрими жили її мама, тато, баба та дідо. У всіх, то просто makabra.
Отож, у Stary Dzików таки видали 3-и документи:
1. odpis skrócony aktu małżeństwa діда та баби;
2. odpis skrócony aktu urodzenia тата;
3. odpis skrócony aktu urodzenia мами.
Але одне але: за кожен документ пан з мене збив по 22 zł. Хоч я йому надіслав аналогічну заявку як до Leżajska.
Висновок один: а) різне трактування законів і\та б) компетенція самих ужендніків.
До архівів теж писав мейли, але по-різному отримував відповіді. З Rzeszowa мейлом, а з Przemyśla - поштою. Спочатку було дивно, бо пишеш мейл, чекаєш тривалий час - ніц. А тут раз і приходить паперова відповідь. Таке собі єднання матеріального й нематеріального. І приємно. А ще з Rzeszowa переслали мій запит до Przemyśla:
 |
| Пересилання запиту з одного архіву до іншого |
Звісно, з Przemyśla я вже нічого не отримав, бо до того мій аналогічний запит безпосередньо до них вони опрацювали. Власне, отримав від них листи, що нічого не знайшли:
 |
| Відповідь з Archiwum Państwowe w Przemyślu |
Файний такий лист, з кольоровим гербом. А якщо серйозно, то і відсутність позитивної інформації збагатила мене іншими 2-а цікавими фактами:
1) можна у них працювати в архіві і самому шукати інформацію (обов'язково скористаюсь у майбутньому, коли нагромаджу дані з пункту #2);
2) в кінці вказали інтернет-системи, де можна шукати інформацію.
Другий пункт викликав у мене інтерес, от я і поштурмував пошуковиком. І знайшов суперський ресурс
Wyszukiwarka materiałów zdigitalizowanych. Тут є скани з багатьох джерел. Щоправда, є прогалини. Не знаю, чим зумовлені, чи відсутністю документів, чи ще не опрацюванням їх. Побачимо. Я опрацював незначну частину з тих документів, що є там і цікавлять мене. І наразі маю 106 збережених сканів. Але, у зв'язку із цією часовою прогалиною, треба буде дедуктивно визначати далеких родичів. У всякому випадку, імена та прізвища
усіх дідів та бабць моїх діда та бабці я вже маю, дати народження деяких з них і, навіть, ще їх батьків імена. Це допомогло мені заповнити потім запит на підтвердження їхнього громадянства - було вже мало незаповнених пунктів. Ось приклад сторінки aktu z księgi:
 |
| Скан сторінки aktu z księgi |
Звісно, якість буває різною. Інколи почерк читабельний, інколи гірший. А ще варто звернути увагу, що імена записані латиницею. Я інколи користуюсь цим ресурсом для пошуку наших аналогів:
20,000 NAMES.
Отож, в якості підсумування. Треба володіти іменами, прізвищами (дівочими в тому числі), датами народження та місцем проживання (народження). Якщо чогось немає не варто опускати руки, а все одно організовувати інтелектуальну атаку на польські інституції - вони за свою роботу отримують гроші й з Unii Europejskiej в тому числі. Вони напишуть, чого їм не вистачає для успішного пошуку. Не варто очікувати відповіді "на вчора", треба попивати чай з м'яти час від часу, нікуди від цього не дінешся.
Імовірно, хтось має свій досвід пошуку інформації в Польських інституціях. Прохання поділитись, не тримати під подушкою, Вам це не допоможе, як і тим, кому Вам шкода подати її.
І наостанок - хай щастить у пошуках! Пишіть коментарі та питання під публікаціями. Я щось міг пропустити, або не описати в силу втоми від вікендового відпочинку.
UPDATE [2016-06-05]
Мало не забув дуже важливу річ. В USC w Leżajsku пані мені повідомила таку річ, що у них періоди зберігання документів. І для актів про народження - це 100 років, а про одруження - 70 років. Оскільки я робив запит у 2015-у, то мені ще пощастило отримати акт про одруження 1935-го року. Не пам'ятаю точно, куди вони потім їх передають. Але, гадаю, у архіви. І чи передають взагалі, чи то просто стосується процесу видавання актів. Але ось так тікає годинник, niestety.
UPDATE [2017-04-03]
Не знаю, чи наберусь коли-небудь сили написати цілу публікацію про цей мій досвід, бо то не надто важливо і не дало результату. У серпні 2016-го я подав вньосек до IPN (Instytut Pamięci Narodowej). Хотів, аби вони віднайшли ті, відібрані у моїх діда й бабці, кенкарти, чи доводи особісті. Адже десь вони мали зберігатись, якщо їх, звісно, не знищили, аби обрубати історичний корінь. Процедура подачі проста, вньосек є в них на сайті. Після 6-и місяців отримав повідомлення про продовження ще на місяць розгляду справи, а по тому місяці - відповідь, що нічого не знайшли. Шкода.
Може, комусь вдалось віднайти такі документи, котрі відбирали при виселенні? Поділіться, й Вам віддасться сторицею, якщо не тут, то там. А, якщо не там, то ніде, тобто всюди.
