Intro

Як то часто в житті трапляється, випадковість вирішує життєвий напрямок руху. Так і в моєму випадку. Якщо хтось читав попередні мої дописи, то зауважив, що мої дідусь та бабця були депортовані з території теперішньої Польщі у 1945 році. Насправді, рік виселення не так легко визначити, бо воно відбувалось згідно «Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» від 9 вересня 1944. В довідці, котру я дістав з Львівського архіву,

Довідка про виселення, Львівський архів

випливає, що були виселені в 1945 році. А в котрому місяці невідомо.
Більш цікавий документ вдалося мені отримати від архіву Жешова (в одній з наступний публікацій опишу детальніше події, пов'язані з цим процесом, посилання і поради).

Фотокопія справи виселення (с,1), Archiwum Państwowe w Rzeszowie

Фотокопія справи виселення (с,2), Archiwum Państwowe w Rzeszowie

З цих документів можна звузити період виселення до 12.07.1945-20.11.1945.
Хтось запитає, чому не взнати у самих виселених. По-перше, вони вже спочивають в Богом. По-друге, цікава річ виявляється. Українці настільки запрацьовані в ті часи були, що календар мали прив'язаний до сільськогосподарських подій. Моєї дружини мати, наприклад, розповідає, що виселяли їх тоді, "коли біб садили". Ось таке. Нерідко й діти родились, "по копці бараболь" тощо. :)

Головною метою виселень було зменшити підтримку українських повстанських рухів, котрі прагнули врешті вирватись з панівних пащ будь-якого пана, чи то польського, чи то німецького, чи то російського.

Звісно, за всіма документами виселення відбувалось цілковито добровільно. З погляду сьогодення, ця добровільність виявлялась лише у бажанні сімей врятуватись. Власне в найгіршому становищі були сім'ї з дітьми. Бо їх життя залежало від батьків. Тому, нерідко траплялись випадки, коли хлопці, чи дівчата не піддавались виселенню й втікали у ліси, або переховувались у когось. Існує така історія і в моїй родині.

Бабці брат зустрічався з полячкою. І от, коли вже польські "червоні" запаковували людей у товарні вагони, цього брата провести прибігла та полька. Обняла його і не відпустила до УРСР, переховувала його. Потім заснували сім'ю, нащадки їх досі живуть в Польщі. Аааххх....

Але не всі історії мають подібний запах романтизму, радше трагізму. Іншого брата вбили 16.03.1943р., коли поляки напали на село, а він побіг до церкви бити на сполох. Зі слів, забили його палицями.

Моїх предків виселили, привезли до УРСР і не дали й хати для замешкання. А скільки вони залишали, можна побачити вище в довідці з Львівського архіву. Не були вони радісно прийняті й українцями в УРСР. Так завжди є, в такий спосіб проявляється боязнь конкуренції. А особливо у повоєнний час, коли й українці від поляків в тому числі добряче отримали.

Моя двоєрідна сестра на підставі того факту, що наших предків виселили з території сучасної Польщі, нагромадила матеріал (польські свідоцтва про народження, про одруження, фотокопії актів про народження костельних книг тощо) й отримала від польського паньства право постійного проживання в Польщі.

От і я вирушив 20 липня у, як виявилось, тривалу в часі подорож до Польщі аби також отримати Kartę Stałego Pobytu, котра дасть мені можливість працювати в цій країні EU. Адже у своїй рідній країні я був потрібен лише як безкоштовна робоча сила (мій пан заборгував мені чималу суму орієнтовно за 10 місяців роботи), а сім'ю потрібно за якийсь кошт утримувати.

Такий був початок...